Партизанське підпілля Нікополя почало діяти ще до захоплення міста
Рейтинг статьи: / 0
ХудшийЛучший 
02.10.2016 10:02

У липні 1941 року німецькі війська все далі просувалися вглиб України. Під загрозою їхнього вторгнення опинилась Дніпропетровська область. У кінці липня 1941 року керівництво Нікопольського міськкому КП(б)У на чолі з С. I. Дідиком та працівниками держбезпеки міськвідділу НКВС на чолі із старшим лейтенантом О. М. Зварковським проводили таємну роботу з організації партійного підпілля та партизанського руху на Нікопольщині. У стислі строки в Дніпровських плавнях на захід від Нікополя було організовано базу партизанського загону. Загін формували з числа партійно-радянського активу і бійців винищувального батальйону. Органи НКВС забезпечили загін зброєю та боєприпасами. Командиром партизанського загону було призначено Ф. Т. Рижикова, комісаром – А. Г. Різниченко.

Пізніше до Нікополя прибули дві групи харківських партизанів на чолі з В. Єрмаковим та М. Меркур'євим. Додатково сформували ще один партизанський загін, який очолили П. М. Куцевол та В. Г. Ступак. Чкаловський райком КП(б)У та Чкаловський райвідділ НКВС на базі винищувального батальйону також підготували партизанський загін.

Одночасно Марганецький міськком КП(б)У для партизанської діяльності залишив групу у складі 59 осіб на чолі з партійними працівниками Н. К. Клочко, А. Г. Гількевич, М. Т. Заскалько. Було сформовано загін на чолі з Н. К. Клочко та Г. О. Бережним. Загальна кількість партизан Нікопольщини досягла близько 160 осіб.

Фронт нестримно просувався до Нікополя. У місті з'явилися біженці, розташовувались фронтові госпіталі. Один із них було створено на базі 1-ї міської лікарні. Нікополь прикривали ескадрильї 66-ї авіадивізії, яка діяла на правобережжі Дніпропетровської та Запорізької областей. У її лавах бився з пілотами «Люфтваффе» майбутній льотчик-легенда Олексій Мересьєв, що здійснив не один бойовий виліт над Дніпром.

Об'єктом постійних повітряних атак ворога була залізниця, по якій рухались військові ешелони з поповненням для фронту та бойовою технікою. 7 серпня 1941 року німецькі штурмовики нанесли свій удар по ешелонах Одеського артилерійського училища на захід від ст. Марганець, внаслідок чого загинуло і було поранено не один десяток командирів і курсантів. Серед загиблих був і Герой Радянського Союзу З. О. Доній.

За наказом Державного Комітету Оборони СРСР від 5 серпня 1941 року металурги Південнотрубного заводу демонтували прокатне устаткування, вивезли його в Першоуральськ Свердловської області, а колектив заводу будівельних машин ім. Леніна – в селище Біла Холуниця Кіровської області. Багато робітників і службовців виїхали в евакуацію зі своїми сім'ями, для яких уральська земля стала другою домівкою та трудовим фронтом протягом довгих трьох воєнних років.

15 серпня 1941 року німецький бомбардувальник скинув кілька авіабомб на стару частину Нікополя, при цьому загинули понад дві сотні нікопольців, які розбирали товари, що ще залишилися в магазинах.

В останні дні радянської влади в Нікополі в місті пройшла мобілізація молоді в Червону Армію та членів партії в комуністичний батальйон. Цей підрозділ на чолі із секретарем Нікопольського міськкому КП(б)У М. В. Барановим увійшов до складу 253-ї стрілецької дивізії та був направлений під м. Кривий Ріг. 15 серпня 1941 року біля станції Глієватка дивізія потрапила під удар німецьких танків і була розгромлена. У бою М. В. Баранов був важко поранений, а потім вивезений у тил.

Рано-вранці 17 серпня 1941 року частини 9-ї німецької танкової дивізії розпочали наступ від Кривого Рогу вздовж залізниці на схід. Вони захопили міста Апостолово, Нікополь та Марганець, залізничну станцію Чортомлик, шахтарське селище Орджонікідзе та села Чкаловського району. Цей день, закарбований в архівних документах та спогадах учасників тих подій, став своєрідним рубежем в історії Нікопольщини.

Того серпневого ранку начальник генштабу сухопутних військ вермахту генерал-полковник Ф. Гальдер, аналізуючи ситуацію на півдні України, зробив запис у своєму щоденнику: «...Танкова група під командуванням Е. фон Клейста почала наступ з метою знищення військ противника в згині Дніпра».

Під селом Шолохово, біля моста через р. Солону, до полудня точився нерівний бій п'яти червоноармійців з німецькими мотоциклістами. Прикриваючи відхід свого підрозділу, вони стримували противника до тих пір, поки не загинули.

У той час, коли під Шолохово йшов бій, бійці винищувального батальйону рудника ім. С. Орджонікідзе під командуванням Н. Ю. Новицького виконували наказ керівництва району – знищували шахти. Вогонь охопив шахти № 2, 3, 5, 6, 16 і не добудовану №7. Загін відступив у Нікополь, а потім – на лівий берег Дніпра, де почав готуватись до партизанських дій.

У районі с. Новомиколаївка Чкаловського району о 14.00 німецькі війська почали атаку позицій 134-го запасного стрілецького полку, який формувався в Нікополі на початку серпня 1941 року.

За короткий час полк опинився в оточенні. Багатьох червоноармійців і командирів чекала гірка доля військовополонених, а полеглих – братська могила безіменних.

Недалеко від повороту до с. Капулівка на шосе Нікополь-Кривий Ріг три озброєних бійця місцевої партизанської групи – І. Саламаха, Г. Щуренко, Ю. Федоренко – влаштували засідку. Коли на шосе з'явився мотоцикл з двома німецькими розвідниками, партизани кинули в них гранату й обстріляли. Забравши зброю вбитих німців, трійка капулян під вогнем нової групи німецьких розвідників зникла в полі.

На той час біля с. Олексіївка розгорнувся бій сотні червоноармійців з десятком німецьких танків. Противник вогнем танкових гармат підбив радянські бронемашини і, завдяки своїм розвідникам, захопив залізничний та шосейний мости через р. Чортомлик. Підтягнувши мотопіхоту, німецька броньована колона рушила на Нікополь.

Напередодні 17 серпня 1941 року вдень і вночі сунули по вулицях міста колони відступаючих військ Південного фронту і юрби біженців до дніпровських переправ. В усіх жевріла надія, що Дніпро, як та китайська стіна, зупинить наступаючі німецькі війська.

17 серпня 1941 року німецька авіація знову бомбила місто і залізничну станцію, після чого станцію було атаковано і захоплено кількома німецькими танками з піхотою.

У центрі міста ще знаходились групи мобілізованих біля військкомату та група особливого призначення під командуванням працівника НКВС Ф. П. Дрища. О сімнадцятій годині німецька розвідка ввірвалася по вул. Антипова в стару частину міста і розсіяла групу мобілізованих на вул. К. Маркса. Тих, хто вцілів, вивів до переправи взводний командир Нікопольського винищувального батальйону сержант П. Т. Кобець.

Почувши стрілянину біля військкомату, група особливого призначення НКВС на чолі з Ф. П. Дрищем на двох машинах поїхала до держмлина №9 і складів із зерном, щоб їх знищити. Через кілька хвилин млин і сховища із зерном було підпалено, а через деякий час чорне жирне полум'я охопило і Нікопольську нафтобазу.

Німецькі танки і бронемашини виїхали на берег Дніпра і почали обстрілювати переправу через Дніпро. Переслідуючи підрозділи Червоної Армії, інші групи німецьких танків ввечері вриваються в Марганець.

Так на 57-й день війни Нікопольщина опинилась під німецькою окупацією, про що керівництво країни так і не повідомило у зверненнях Радінформбюро населенню Радянського Союзу.

Наступного дня, коли німецькі танки і мотопіхота увірвалися до правобережного Запоріжжя, група спецпризначення НКВС підірвала частину греблі Дніпрогесу. Водна стихія ринула вниз по Дніпру, затоплюючи плавні, а разом з ними і переправи, по яких тисячі біженців і військовослужбовців відступали на лівий берег Дніпра. 19–21 серпня 1941 року тільки на Нікопольських переправах зникло безвісти до 100 радянських солдат 25-го дорожньо-експлуатаційного полку 18-ї армії. Ще протягом місяця Нікопольщина була на лінії фронту. Між німецькими та радянськими військами часто спалахували артилерійські дуелі.

4-5 вересня 1941 року на правий берег висадився десант червоноармійців 30-ї кавалерійської дивізії для розвідки боєм сил противника. Десант здійснив напад на штаб німецьких та угорських військ і розгромив його. У бою загинуло 11 радянських солдат на чолі з капітаном О. Хатамовим.

В загальній кількості на всій території СРСР під війни діяло 6200 партизанських загонів

У цей період активно почали діяти партизани Нікопольщини.

29 серпня 1941 року на дорозі між селом Капулівка та Покровське було обстріляно і підірвано німецьку штабну машину. У вбитого офіцера зв'язку партизани вилучили секретну карту з планом наступу німців у смузі Південного фронту, яку було негайно передано в штаб радянських військ. Партизанським загоном Рижикова було здійснено напад на групу офіцерів біля Дніпра, внаслідок чого п'ять німецьких офіцерів було вбито. 8 вересня 1941 року біля с. Сулицького було обстріляно німецьку машину, при цьому вбито двох німецьких офіцерів і одного поранено.

У районі с. Червоногригорівка та м. Марганець загін нікопольських партизанів на чолі з П. Н. Куцеволом та марганецький загін під керівництвом М. К. Клочко знищили близько 30 ворожих солдатів і офіцерів, захопили 1 катер, який передали радянському командуванню.

У середині вересня 1941 року для підсилення партизанських загонів у Дніпровських плавнях Військовою Радою Південного фронту було направлено до них загін спеціального призначення №1080, який нараховував 311 бійців і був добре озброєний і споряджений для розвідувально-диверсійної діяльності. Командиром загону було призначено батальйонного комісара М. П. Захарова. Для координації дій загонів було створено раду партизанських командирів на чолі з Ф. Т. Рижиковим. Це було перше велике партизанське з'єднання на півдні України восени 1941 року.

 

Мирослав ЖУКОВСЬКИЙ

 

 

 

Статья предоставлена лучшей газетой Никополя — "Проспект Трубников". Подписывайтесь на газету в специальном разделе нашего портала -"ПОДПИСКА", а также во всех почтовых отделениях. Свежий номер "Проспекта" Вы сможете приобрести в точках продажи прессы.


AddThis Social Bookmark Button