НТМ - Новини Твого Мiста

  • leftlayout Layout
  • rightlayout Layout
Главная Ассорти «ЕНЕРГЕТИЧНЕ СЕРЦЕ» БАТЬКІВЩИНИ, АБО СТАЛИЙ РОЗВИТОК «ОКРЕМО ВЗЯТОГО» МІСТА (думка науковця про перспективи розвитку Нікополя)
«ЕНЕРГЕТИЧНЕ СЕРЦЕ» БАТЬКІВЩИНИ, АБО СТАЛИЙ РОЗВИТОК «ОКРЕМО ВЗЯТОГО» МІСТА (думка науковця про перспективи розвитку Нікополя)
Рейтинг статьи: / 0
ХудшийЛучший 
24.04.2013 11:55

ПРО АВТОРА

Сонько Сергій Петрович -економіко-географ, доктор географічних наук, професор, завідувач кафедри екології та безпеки життєдіяльності Національного університету садівництва (м. Умань, Черкаська обл.). Відмінник освіти України. Народився у м. Нікополі

Освіта: нікопольська СШ № 8 (навчався в одному класі з рекордсменом світу, чемпіоном світу та Олімпійських ігор Юрієм Сєдих), геолого-географічний факультет Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна. Очна аспірантура географічного факультету МГУ ім. М. В. Ломоносова (1988 р.). Кандидатська дисертація присвячена екологічним проблемам сільського господарства Північного Сходу України (Москва, МГУ), докторська -проблемам сталого розвитку України (Одеса, ОНУ ім. Мечникова).

Наукові інтереси: теоретична географія, ноосферна екологія, удосконалення адміністративно-територіального устрою, формування екологічних мереж, збалансований розвиток, дослідження екологічно-залежної захворюваності, екологічний туризм, вермикультура (науково-прикладний напрямок спрямований на біологізацію рослинництва з використанням дощових черв’яків), геоінформатика.

Автор понад 170 праць наукового, навчально-методичного та художньо-літературного змісту, зокрема -6 наукових монографій, 3 підручників, науково-популярної поетичної збірки «Поетична геоекологія», публіцистичних творів, багатьох живописних полотен. 

ПРО ГІГАНТИЗМ ТА ДЕГЕНЕРАТСТВО 

Мої найперші, найглибші і найбільш пам’ятні «екологічні» враження пов’язані з рідним містом, а, вірніше, з Каховським водосховищем, поблизу якого -на вул. С. Разіна -стояв наш будинок. Одного ранку на початку 70-х років, вийшовши з хлопцями на рибалку (звичне заняття для нікопольських хлопчаків), ми побачили, що чимала ділянка акваторії водоймища -аж край неба -вкрита мертвим бичком. Як з’ясувалось пізніше, це був результат пробного пуску Запорізької ДРЕС. Скоріш за все, ця подія і визначила мій подальший життєвий шлях... А потім у формуванні моєї екологічної свідомості «взяла участь» Запорізька АЕС, яка, певен, не додала «сталості» не лише мальовничим ландшафтам Придніпров’я, а й усієї України.

Сьогодні Енергодарський енергетичний вузол (шестиблочна АЕС та теплова станція) за своєю потужністю -один з найбільших в світі енергокомплексів. Початковим проектом на АЕС передбачалось 12 енергоблоків. Саме тоді в кулуарах до цієї АЕС приліпилось прізвисько «енергетичне серце України». Але кожного року, особливо цього, з морозною багатосніжною зимою, в мене завмирає серце, коли я думаю про греблі тих ГЕС, які розташовані вище за течією Дніпра (Київської та інших). Чи витримають вони водопілля? А якщо ні, то гігантська хвиля, подібна до цунамі, йдучи річищем Дніпра і набираючи сили, знесе міста та усі славетні «стройки коммунизма» -починаючи від Канівської ГЕС і аж до Каховської. Не варто очікувати, що ця хвиля «помилує» Запорізькі електростанції. Про можливі людські втрати годі вже й казати… До речі, в Російській Федерації вже прийнято Закон про безпеку гідротехнічних споруд, і для цього, принаймні, щось робиться. З точки зору радянської теорії розміщення виробництва, спорудження цих електростанцій того часу було «науково обґрунтоване», бо схильність до гігантизму -найяскравіша ознака радянської епохи. Але ж збільшені органи -це ще і явна ознака важких психічних і розумових хвороб, в тому числі дегенератства… 

А НЕ ХОЧЕТЬСЯ БУТИ «ТРЕТІМ»! 

Здавалося б, радянська епоха скінчилась разом з гігантизмом. Але на зміну їй прийшла ринкова економіка, при якій «гроші не пахнуть», і, як влучно зауважив К. Маркс, капітал піде на будь-який злочин, аби отримати надприбутки. Сьогодні НАЕК «Енергоатом» проштовхує плани будівництва 7 та 8 блоків. Вже одержано кредит ЄБРР на будівництво ЛЕП Енергодар–Каховка і далі на Румунію. Атомники визначили нові місця для розміщення АЕС в Херсонській області, «тримаючи на розумі» ще й майданчик поблизу Чигирина, де свого часу відмовились від планів спорудження АЕС (про Харківську АТЕЦ і Кримську АЕС (Казантип), здається, забули.) Гідроенергетики шукають за кордоном кошти для будівництва Канівської гідроакумулюючої станції… Чому так сталося? Що, Європі нікуди дівати гроші? Та ні! Просто перенесення екологічно брудних та життєво небезпечних виробництв на території «третіх» країн – вже давно узвичаєна стратегія і практика розвинутих країн, в яких місце «важких» екологоємних виробництв поступово займають розробки «високотехнологічних «ноу-хау». Виходить, що усі ці «ноу-хау» за наш рахунок. Але щось не дуже хочеться бути «третім»! Прошу не плутати із славнозвісним прислів’ям радянської епохи «Третім будеш?». Хоча за такого «розкладу», стає добре зрозумілим феномен масового алкоголізму як глибоко соціального явища…

Сучасна роль Нікополь-Енергодарського промислового куща у економіці як регіону, так і країни не зменшилась, але впродовж понад 30 років експлуатації виникли характерні і зрозумілі для такого класу об’єктів, але свого часу проігноровані екологічні проблеми. До речі, ігноруються вони і тепер. Це, зокрема, теплове, хімічне та радіаційне забруднення повітря, води, результатом якого є евтрофікація (цвітіння) Каховського водосховища та збільшення його намулу. Комплекс забруднень всіх підприємств «куща» (завод феросплавів, підприємства колишнього ПТЗ утворює отруйний коктейль, споживаючи який, нікопольці (та хіба ж тільки вони?) справно «заселяють» свої кладовища. Власне, у цьому потужному техногенному осередку сьогодні, немов у дзеркалі, відбиваються головні проблеми сучасної людської цивілізації. 

ТРИ ГОЛОВНИХ ПИТАННЯ

Проблема взаємодії природи і суспільства за змістом є філософською, а за спробами практичної реалізації – економічною. Власне, головні запитання, які жадають відповіді, такі: чому загострюється глобальна екологічна проблема? хто у цьому винен? що робити, щоб врятувати довкілля від наслідків подальшого індустріального навантаження?

Чому загострюється глобальна екологічна проблема? Внаслідок інтенсивного природокористування сьогодні існує реальна небезпека порушення замкнутості кругообігу біосфери, відбуваються прогресуюча втрата біорізноманіття, перехід багатьох відновлюваних (до недавнього часу) природних ресурсів до розряду невідновних і т. ін. Власне, головною причиною загострення глобальної екологічної проблеми є самоомана людини, як біологічного виду, який за рахунок інших видів та за допомогою грабіжницького природокористування утворив «суспільство». Підстави ж для такого твердження такі:

• екологічна проблема (а отже, і стан «сталого розвитку») – явище глобальне, а внесок у її загострення здійснюється на локальному рівні. Звідси головне гасло стратегії сталого розвитку «Думай глобально, дій локально!». Саме тому «сталого розвитку» не варто очікувати на рівні міста, яке саме по собі (разом з усіма підприємствами) є потужним джерелом збурення біосфери;

• за підрахунками відомих вчених, біосфера Землі без шкоди для себе здатна витримати людську популяцію у кількості не більше ніж 1 млрд. осіб, в той час як сьогодні ця кількість сягає вже 7 млрд.;

• розвинуті країни для свого потужного економічного розвитку перенесли екологічне навантаження на території інших країн і розвиваються за рахунок їхніх природних екосистем, від чого страждає уся біосфера планети;

• продаж квот на викиди парникових газів (в межах «Кіотського протоколу», породженого стратегією сталого розвитку) з самого початку є хибним шляхом, який лише сприяє збуренню біосфери;

За даними відомого російського біофізика В. Г. Горшкова, сталий розвиток на рівні планети можуть забезпечити лише недоторкані природні ландшафти і повернення до загального енергоспоживання у біосфері, який в декілька десятків разів менший за той, який спостерігається зараз.

Хто винен у загостренні глобальної екологічної проблеми? Небезпечні процеси деградації біосфери стали помітними і відчутними у останній чверті ХХ століття. Власне, відповіддю на них стали відомі Доповіді Римському клубу і розроблена пізніше «стратегія сталого розвитку», за втілення якої у життя Україна взялася стрімголов і не дуже замислюючись над науковим підґрунтям цієї концепції. Результатом цього стали численні «програмні» документи на кшталт «Концепції сталого розвитку енергетики», «Концепції сталого розвитку житлово-комунального господарства», «Концепції сталого розвитку міста Нікополя»… та багатьох інших «концепцій», зроблених у старих радянських традиціях в стилі «одобрям-с!»

Вже сьогодні, через 20 років після «Ріо-1992», стало зрозуміло, що ця концепція з теоретичної точки зору кульгає на обидві ноги. Розвиток не може бути «сталим», оскільки чисельність населення зростає, а для його життєзабезпечення необхідна усе більша кількість природних ресурсів планети. Звідси намагання «нагодувати», «одягнути», «розважити» зростаюче населення. А це – бізнес і дуже великі гроші. Власне, уся світова економічна система спрямована на розширення виробництва будь-якою ціною. При цьому елемент конкуренції, притаманний глобальній економіці, лише підсилює гребування загальними екологічними законами.

Саме тому вітчизняні агрохолдинги вичавлюють з ґрунту усе, що можна, для отримання надприбутків, вітчизняні промисловці і підприємці і надалі будуть продовжувати плавити руду, одержуючи чавун, сталь, феросплави, виробляти електроенергію на продаж. У сучасній економічній теорії (випадково чи ні?), на жаль, не розроблені економічні механізми відтворювального природокористування, а привласнення природної ренти (нафта, газ, руда, метал, деревина, зерно та ін.) сьогодні залишається головним джерелом статків найбагатших людей планети (за даними журналу «Форбс»).

Що ж робити? Нам треба пам’ятати про нащадків. Власне, найперше значення терміну «сталий» (відповідно до розвитку) – «постійно підтримуваний». Його забезпечення змушує сьогодні тверезо поглянути на роль людства у біосфері і надалі вдатись до жорстких обмежувальних дій. При цьому будь-які намагання «заборонити», «закрити» будуть апріорі неконструктивні та такі, яких треба максимально уникати. Що ж до адекватних економічних механізмів природокористування, то тут варто згадати вітчизняного вченого Сергія Подолинського, який ще наприкінці XIX століття намагався переконати К. Маркса у необхідності переходу світової економіки на енергетичні еквіваленти згідно із законами термодинаміки («енергетичні гроші»). Тоді йому це не вдалося, бо потужно зростаючий капітал не гребував будь-яким злочином задля надприбутків. Про що вже казати тепер? Відтак, наявну у світі економічну систему, прив’язану до фетишизованих паперових грошей, ми будемо сприймати як вихідну позицію для розгляду проблеми. Другою позицією (а скоріше певним результатом) треба вважати такий стан природних екосистем, який через виснажливе природокористування сьогодні є вкрай незадовільним і який треба покращити у напрямку досягнення допустимого 1% енергетичного вираження споживаної людиною чистої первинної продукції (від циркулюючої в біоті Землі енергії). 

НІКОПОЛЬЩИНА: ШЛЯХИ ДО ЕКОЛОГІЧНОГО ПОРЯТУНКУ: «УТОПІЇ» ТА РЕАЛІЇ 

На мою думку, для того щоб максимально наблизитьсь до змісту і духу концепції сталого розвитку на рівні міста Нікополь і прилеглої території необхідно зробити наступне:

1. Здійснити комплексне наукове дослідження сучасного стану усіх компонентів природних екосистем, стану життєвого середовища людини, стану здоров’я людей, що проживають на зазначеній території, попередньо науково визначивши і прийнявши цю територію як транскордонну (бо вона відноситься як мінімум до трьох областей).

2. Визначити та затвердити екологічні, соціально-економічні, валеологічні ризики, які створились на території внаслідок багаторічної роботи підприємств промислового куща. Проблеми міста, що були підняті на початку 90-х років минулого століття і шляхи вирішення яких обговорювались на вищому державному рівні, сьогодні лише загострились. Вже тоді почали все більше і більше відчуватися відсутність об’їзної дороги та регіонального лікувально-діагностичного центру, погіршення стану питного водопостачання, забруднення атмосферного повітря міста своїми та сусідніми підприємствами, тощо. Необхідно з науковим обґрунтуванням визначити концепцію та межі так званої «зону спостереження», визначити ризики для компенсації населенню з застосуванням методики спеціального медичного моніторингу. Ще на підготовчій стадії досліджень необхідно залучити широку громадськість для вивчення проблеми.

3. Згідно із законом про місцеве самоврядування необхідно створити асоціацію органів місцевої влади для вирішення спільних проблем. Першим кроком у її діяльності має стати звернення до Верховної Ради, Кабінету Міністрів, Міністерства екології і природних ресурсів України, обласних рад та державних адміністрацій суміжних областей щодо надання території Нікополь-Енергодарського промислового куща статусу зони з особливим режимом природокористування. Цей статус дійсно має бути транскордонним і повинен розв’язати адміністративні протиріччя.

4. Силами неурядових екологічних організацій та із залученням науковців провести громадську екологічну експертизу та розробити комплексну програму здійснення заходів, спрямованих на стабілізацію режиму природокористування із залученням як державних коштів, так і коштів відповідних підприємств (або їхніх власників). При цьому необхідно добиватись, щоб місцеві екологічні програми та плани соціально-економічного розвитку підприємств і населених пунктів були узгодженими між собою на обласному та державному рівнях.

Зміст цієї програми за своїм духом повинен стати альтернативою залученню інвестицій, орієнтованих на промисловий розвиток території. Зокрема, найголовнішою цінністю повинні вважатись непорушені або слабо порушені природні ландшафти. Саме на їх основі треба розробляти подальші шляхи природокористування на принципах сталого розвитку: зелений та екологічний туризм, відновлення історичної та культурної спадщини з метою створення унікальних туристичних атракцій, рекультивацію гірничих ландшафтів з метою створення об’єктів індустрії відпочинку та рекреації (аквапарків, полів для гольфу, тенісних кортів та ін.). Навколо Нікополя мають постати відроджені села та поля, що не бачать плуга і де вирощується екологічно чиста органічна продукція. Замість труб та градирень АЕС – вітрові енергоустановки, а на дахах висоток – сонячні батареї. Відроджена екосистема Дніпра – арена розвитку аквакультури та процвітання аборигенних видів флори і фауни, які я ще пам’ятаю з експозиції Нікопольського краєзнавчого музею, куди мене в дитинстві водив мій дід Степан…

Нікопольщина – батьківщина багатьох видатних людей, зокрема, головного прототипу Остапа Бендера – Осипа Беньяміновича Шора. Ті, хто читав «12 стільців» І. Ільфа і Є. Петрова, пам’ятають славнозвісний шаховий турнір у Н’ю-Васюках і незабутню промову Остапа Бендера. Цілком ймовірно, що викладений шлях екологічного відродження Нікопольщини комусь може здатись утопією або ж сценарієм для наступного фільму «Аватар» (Джеймс Кемерон вже, до речі, закінчує 2-й фільм), в якому населення планети Пандора перебуває з її природою у абсолютній гармонії... Але це саме той шлях, яким йдуть сьогодні країни, які відмовились від свого індустріального минулого і з вірою у майбутнє будують інтелектомістке інформаційне суспільство.

Ще згадую одну з перших (початок 90-х років) за період української незалежності нарад у м. Марганець з приводу покращення екологічного стану нашого регіону. Туди були запрошені провідні вчені, підприємці, директорський корпус. На мій виступ з пропозицією відмовитись від подальшого індустріального розвитку регіону хтось з директорів МГЗК виступив з «нищівною» критикою такої пропозиції. Згадую також участь в науково-практичній конференції в Нікополі в грудні 2006 року, на якій прийнято та затверджено проект «Каховське водосховище: передісторія регіону, задум і створення, сьогодення, проблеми перспективи», а також резолюцію, де вперше постало питання щодо міжобласної басейнової угоди, проведення екологічного аудиту міста, регіону та підняті інші проблеми.

Минають роки, але час нічому не вчить – продовжується «перетворення природи» новими будовами чи то неокомунізму, чи то неофеодалізму – на цьому шляху нам пропонують знову «наступати на старі граблі». 

До редакції. Серед газет Нікополя, за якими відстежую в своєму Інституті, віддаю перевагу «Проспекту трубників».

Готуючи цей замовлений матеріал, я переймався проблемами рідного міста та орієнтувався на читача газети. Без розуміння широкою громадськістю та представниками місцевої (і не лише ) влади причин екологічного занепаду й надалі будуть розроблятись та витрачатись кошти на програми «сталого розвитку» Марганцю, Нікополя, села Покровського і т. д. з паралельним нарощуванням промислових потужностей.

Мені близькі і зрозумілі публікації ведучого однієї з рубрик газети В’ячеслава Сандула. Повідомляю про свою готовність взяти участь, допомогти в організації та взяти участь в проведенні науково-практичної конференції та громадської екологічної експертизи. Якщо редакція виявить цікавість, готовий розмістити на шпальтах газети свій поетичний твір «Поетична геоекологія», який, за оцінками спеціалістів в галузі педагогічних технологій, несе в собі потужний екопросвітницький потенціал.

 

Статья предоставлена лучшей газетой Никополя — "Проспект Трубников". Подписывайтесь на газету в специальном разделе нашего портала -"ПОДПИСКА", а также во всех почтовых отделениях. Свежий номер "Проспекта" Вы сможете приобрести в точках продажи прессы.

AddThis Social Bookmark Button
 

Нам интересно Ваше мнение по затронутой выше теме. А что думаете Вы? Ваши мнения лягут в основу нашей дальнейшей работы. Лучшие высказывания будут опубликованы в "Проспекте Трубников".

ПОСЛЕДНИЕ КОММЕНТАРИИ