НТМ - Новини Твого Мiста

  • leftlayout Layout
  • rightlayout Layout
  • Increase font size
  • Default font size
  • Decrease font size
Главная НОВОСТИ Знаменитые земляки Наші земляки. Острів на Віслі
Наші земляки. Острів на Віслі Печать E-mail
Рейтинг статьи: / 0
ХудшийЛучший 
07.07.2020 17:25

Нікополець Микола Бриль тримав зв’язок під шаленим вогнем ворога більше дванадцяти годин

Ракети з шипінням злітали в темне нічне небо. Лунав сухий тріст, і біле мертве світло заливало все довкола. Зразу же береги ріки наче розсувалися, Вісла задавалася широкою. Ворог міцно вчепився у лівий берег, глибше і глибше вгризався в землю. І тільки ракети з вечора до ранку креслили височінь.

mikola-bril-2

Нікополець Микола Бриль

Сержант Микола Бриль – командир відділення 89-го окремого гвардійського батальону зв’язку 57-ї гвардійської стрілецької дивізії – ось уже другу добу ладнає нехитре господарство зв’язку в заростях чагарника, майже біля самої води.

Минулої ночі Бриля було викликано до командира 172-го гвардійського полку майора Миколи Хазова. Коли Бриль зайшов на КП, перед командиром лежала розгорнута карта. Завдання було лаконічним: «Ось посеред Вісли острів, до цих пір він для нас загадковий. До підходу головних частин необхідно розвідати цей острів, одночасно прокласти підводну телефонну лінію зв’язку. З вами піде група десантників».

Разом із зв’язківцями готуються і десантники. Сержант Бриль наказав:

– Нарубати шматків кабелю, назбирати каміння й поприв’язувати. Для надійності кабель на дно річки опустимо.

А сам подався у сусіднє село човна шукати. Аж два знайшов. Добротні. Волоком майже до берега дотягли, надійно замаскували. Котушки з кабелем уклали так, щоб було зручно розкручувати, і швидко грузила підв’язали.

Зв’язок при наступі – найперше діло. Зазвичай зв’язківці ідуть слідом за розвідкою. Але якщо розвідникам річку треба подолати, то йдуть разом.

На фронті командири часто називали зв’язок нервами армії. Надійний зв’язок між підрозділами – успіх операції забезпечений. Немає зв’язку – важко спрогнозувати, як закінчиться наступ або оборона. Зв’язківці просто працювали: піхота прийшла на місце, а зв’язківці разом з нею. Їй відпочинок дають, а для зв’язківців розпочинається найгорячіша пора: потрібно якнайшвидше і найнадійніше протягнути зв’язок між командним пунктом полку і спостережними пунктами командирів батальонів. А що це означає? Котушка зі стальним кабелем в 400 метрів довжиною важить вісім кілометрів, ось такі дві котушки, телефонний апарат, «сидір» (так армійці називають речовий мішок) за спину, автомат в руки – і вперед. Спостережний пункт зазвичай знаходиться на кілометр-два від батареї, і ближче до ворога там весь час чергують радисти-зв’язківці. У них на війні декілька спеціальностей – радист, телефоніст, наглядач. Перший відповідає за радіозв’язок, другий тягне провідковий зв’язок, третій слідкує за якістю зв’язку, ліквідує пориви в будь-який час доби, навіть під вогнем противника. Та зв’язківці розповідали, що на війні такого розділення не було. Кожен повинен виконувати всі обов’язки зв’язківця.

mikola-bril

Герої Радянського Союзу Дмитро Разін (праворуч) та Микола Бриль (ліворуч), в центрі капітан Кубляшвілі

Група сержанта Бриля не лише прихопила запасні телефони й по дві котушки з кабелем, а й запасні «ріжки» до автоматів та по парі протитанкових гранат. Адже йшли у невідоме, до всього треба бути готовим. Це було 1 серпня 1944 року.

На грані ночі й ранку настає такий момент, коли морок особливо згущається, ніби спресовується. Саме о такій порі нечутно відчалив перший човен і зразу ж ожив берег. З прибрежних заростей, як велетенські привиди, виповзли «дуби», чорними прямокутниками лягли на воду плоти. Човни Бриля трималися поруч. Командир сам розмотував кабель, а два солдати через кожну півсотню метрів підв’язували заздалегідь підготовлені грузила. Звиваючись змійкою, провід тягнувся до дна річки.

Коли наші бійці наближалися до острова, віддаленого від протилежного берега якимись двостами метрами, в небо злетіла ракета. І в ту ж мить фашисти відкрили шалений кулеметний та мінометний вогонь. Кипіла вода, злітала фонтанами, налягали щосили на весла люди. Сержант Микола Бриль готовий був у цю мить своїм тілом прикрити кабель, тільки б його не перебило осколком.

Ще човни і плоти не встигли уткнутися в берег, а десантники і зв’язківці вистрибували прямо у воду, вибиралися на сушу і, проповзши до перших кущів, почали швидко окопуватися.

Микола Бриль, навантажений телефонними апаратами, з котушкою кабелю, що розмотувався, вибрався на сушу разом з першими десантниками. Швидко закріпив до клеми апарата провід. Телефон – єдиний нерв, що має наміцно зв’язати десант на невідомому острові з основними силами. Якусь мить вагався. Лише мить, а здалося – вічність. Потім рішуче поклав руку на кнопку зумера, притиснув трубку до вуха. Почув голос:

– Дев’ятий слухає!

– Доповідає «Вісла». Зв’язок встановлено. Чую вас добре. Ворог почав інтенсивно обстрілювати острів з мінометів і крупнокаліберних кулеметів.

– Наказую протриматися до вечора, – пролунав голос комполка майора Хазова.

Смертельна дуель між нашими бійцями і ворогом. Сержант Бриль на лінії зв’язку. Спостерігачі передають йому дані про розташування ворожих вогневих точок, а він одразу повідомляє на правий берег. Але раптом – мовчання. Хвилина, дві, п’ять… Канонада не вщухає.

Микола Бриль по-пластунськи подолав декілька десятків метрів, що відокремлювали його окопчик від річки. Треба шукати пошкодження.

Хоч це був серпень, крижана вода обпекла тіло. Ні, навіть не обпекла, а встромила в нього тисячі, мільйони голок – тонких і гострих, які, здавалося, пройняли його кістки, паралізували мозок. Але це тривало якусь долю секунди.

Лише згодом Микола Бриль дізнався, що той
невеличкий острів на Віслі, захоплений нашими
десантниками, став першою сходинкою до
знаменитого Магнушевського плацдарму на Віслі

Сержант шукав пошкодження кабелю. Микола упевнено плив уперед і ніщо зараз його не турбувало. Навіть стрілянина, яка то затихаючи, то спалахуючи з новою силою, діяла до певної міри заспокійливо – значить, товариші живі, вони відстоюють захоплений плацдарм. А коли Микола відновить зв’язок, бойові друзі будуть у безпеці – основні сили підтримають їх.

Міни падали поряд, довкіл журчали осколки. Микола, набравши у легені якомога більше повітря, пірнув. Рука мацнула. Ось він – кабель, ось – зв’язок. Через декілька хвилин пошкодження було ліквідовано. Боєць повертався назад. Він не думав про спочинок. Охоплений одним бажанням – швидше добутися до своїх, люто поривався вперед, наперекір течії і хвилям, що котилися назустріч. Бриля вже не хвилювала шалена стрілянина та міни, ним володіла єдина думка: він несе перемогу над ненависним ворогом, у кабелі й апараті заховані сили, про які ворог і не підозрює. Бриль біля своїх.

Зв’язок налагоджено, та поріділи вже ряди десантників. А дуелі кінця-краю немає. В короткі хвилини перепочинку зв’язківці все глибше й глибше окопуються. Телефони – на самісінькому дні окопу. Так надійніше.

Зліва від Бриля – Микола Краля, справа – Пилип Разін. Один – молодший сержант, другий – сержант. Завжди веселий, невгамовний. Краля весь час тримає справа дві важкі протитанкові гранати, вогонь веде короткими чергами. А неквапливий, урівноважений Разін довго й старанно цілиться, старається економити патрони.

Наближався вечір, а бій не стихав ні на мить. Живими на острові залишилася жменька людей. Та вони вистояли.

О 9 годині ранку 2 серпня 1944 року основні сили 172-го гвардійського полку захопили вигідний в тактичному відношенні рубіж і перейшли до міцної оборони.

Лише згодом Микола Бриль дізнався, що той невеличкий острів на Віслі, захоплений нашими десантниками, став першою сходинкою до знаменитого Магнушевського плацдарму на Віслі.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 року за безперебійне забезпечення зв’язку з десантниками та основними силами 172-го гвардійського стрілецького полку нікопольчанину Миколі Харлампійовичу Брилю було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

У складі 172-го гвардійського стрілецького Гнезненського Червонопрапорного ордена Суворова та ордена Кутузова наш земляк дійшов до Берліна. А командиру 57-ї гвардійської Новобутської орденів Суворова і Богдана Хмельницького дивізії генералу А. Д. Шеменкову було присвоєно звання Почесного громадянина Нікополя, оскільки ця дивізія відзначилася під час ліквідації Нікопольського плацдарму.

Після війни М. Х. Бриль повернувся до рідного Нікополя. Працював на Південнотрубному заводі. З 1956 року – у відділі технічного контролю: старшим контролером, майстром, начальником відділу технічного контролю трубопресового цеху №4. В 1974 році пішов на заслужений відпочинок. Під час роботи з успіхом закінчив технікум, а потім Дніпропетровський металургійний інститут.

12 березня 1982 року Микола Харлампійович Бриль помер.

 

Володимир РЄЗНІК.

 

Статья предоставлена лучшей газетой Никополя — "Проспект Трубников". Свежий номер "Проспекта" Вы можете приобрести в точках продажи прессы или оформив подписку.

AddThis Social Bookmark Button
 

Нам интересно Ваше мнение по затронутой выше теме. А что думаете Вы? Ваши мнения лягут в основу нашей дальнейшей работы. Лучшие высказывания будут опубликованы в "Проспекте Трубников".

     Свежий номер уже в продаже

32-01

Посмотреть предыдущие выпуски

О нас

Если Вы нашли ошибку или несовпадение, выделите текст и нажмите "Shift"+"Enter"

ПОСЛЕДНИЕ КОММЕНТАРИИ