Сини символу української естради навіть одружилися в один день та цураються політики… 

На святкування 90-річчя Нікопольського району в село Чкалово брати Яремчуки «прилетіли» з Коломиї, де напередодні, представляючи нову програму «Пісне моя!», влаштували свято української пісні. У свою чергу, до Коломиї «влетіли» з Тернополя, куди приїхали з Херсону. Таке вже артистичне життя «на валізах» – вдома бувати рідко. Тож для Дмитра і Назарія, вихованих у родинній злагоді, немає нічого більш важливішого, ніж родинні зв’язки. 

– Ми з Назарієм з великим задоволенням і частенько буваємо на Дніпропетровщині, бо ж наш дідусь – родом з П’ятихаток. Історією вашого уславленого козацького краю цікавимося, та й багато чули про чудодійні придніпровські плавні, – говорить Дмитро. З цих зізнань і начинається моє знайомство з відомими вже співаками Яремчуками. Вони дарма що «зоряні» – спілкуються легко, невимушено і щиросердно.

Дмитро: Свого часу наша мама – Олена Шевченко – була солісткою «Смерічки», де й познайомилися з татом. Я народився у 1976 році, Назарій з’явився на світ через рік. Тож пісня і сцена увійшла в наше життя, як кажуть, з молоком матері.

Тепер ми вже самі батьки. Я назвав свого сина Олесем, а брат – Назарієм. Так що вже маємо аж три покоління Назаріїв Назаровичів Яремчуків! (Яремчук-старший теж був Назар Назарович. – Прим. авт.). Ім’я переходить у спадщину, а означає воно «присвячений Богові». 

– У спадщину переходить не лише ім’я, а й покликання. Відлік вашої професійної діяльності починається з концерту майстрів мистецтв в київському палаці «Україна», що був присвячений 5-й річниці незалежності України. Тоді на свято вас запросило Міністерство культури. У 2004 році ви обидва отримали звання заслужених артистів України. Скажіть, а вам «не закидають» часом, що вашу популярність «зробило» ім’я батька?

Назарій: – Спочатку так і було, але скоро глядач переконався, що ми самі себе творимо. Ми є такі, якими ми є. Про нас говорять наші пісні! У свій час ми закінчили музичне училище і консерваторію (на відмінно! – Прим. авт.).

Дмитро: – А Назарій – ще й аспірантуру по класу композиції у професора Мирослава Скорика!

Назарій: – І бути музикантами – це, певне, наша місія.

– У вашому репертуарі не тільки ті пісні, що виконував ваш тато, а й власні твори. Хто їх створює?

Дмитро: – Слова і музику до пісень пише Назарій, співпрацюючи з Ольгою Ткач, Віктором Герасименком, Євгеном Рибчинським тощо…

Назарій: – …а Дмитро їх прекрасно виконує!

– У вас, бачу, не тільки багата, а й вже тривала співпраця?

Дмитро: – І скажу чому: у нас різні характери, тож доповнюємо один одного.

– Знайшла в Інтернеті, що ви навіть одружилися в один день! Здається, 18 квітня 2010 року...

Дмитро: – То молодший брат «підштовхнув» до цього! Ми навіть у весільну подорож до Азії разом поїхали! На наше «камерне» весілля ми запросили лише найближчих людей, правда, після того щодня приходили гості, які не були на святі. Ми всіх радо приймали.
Мою дружину зовуть Іриною, вона – юрист. (А от гучне одруження Дмитра Яремчука із донькою на той час кримського прем’єр-міністра Наталією Куніциною закінчилося розлученням. Прожили молодята разом лише кілька місяців –Прим. авт.). Аня, друга дружина брата, – банківський працівник. Звичайно, товаришуємо сім’ями. Та й взагалі, в нашій великій родині теплі і тісні родинні стосунки.

– А чи спілкуєтесь з Марічкою – сестрою від другого шлюбу вашого тата?

Назарій: – Спілкуємось, підтримуємо і радіємо її успіхам. «Тільки родина, як вічна зернина, на невмирущому полі життя….»

– Десять років тому ви започаткували пісенній фестиваль «Родина» імені Назарія Яремчука. Андрій Демиденко писав про вашого тата: «Він так співав, що мав у горлі мозолі. Він так співав, що крилами йому став голос».

Дмитро: – Назарія Яремчука-старшого вважають символом української естради. Проте він був звичайною людиною, яку, з-поміж інших, вирізняла велика любов до України і всього українського. Отож і започаткували ми щорічний фестиваль української пісні, де збираються провідні артисти.

Назарій: – Проводиться він у день народження тата – 30 листопада. Нам приємно, що захід цей набрав широкої популярності. Тепер для нас родина – «це вся Україна з глибоким корінням й високим гіллям». Цією піснею, до речі, ми і завершуємо свій виступ на вашій надзвичайно мальовничій нікопольській землі. Раді, що зустрічають тут нас так сонячно!

– А в яких краях ще доводилося гастролювати? Чи скрізь однаково сприймаються ваші пісні?

Дмитро: – З концертними турами вже тричі побували у США, часто запрошують в Росію. Організовували концерти в Італії. А що стосується України, то об’їздили її всю!

Назарій: – Наш глядач – закоханий в українську пісню, тому в залі завжди царює атмосфера доброзичливості і взаєморозуміння. За кордоном послухати нас приходить діаспора, хоча й місцеві жителі теж не виключення. Ми не прагнемо «влізти» в політику, наше завдання – через свою творчість нести людям добро. І це, принаймні, нам вдається.

…Лунає музика. Братів запрошують на сцену. Вони, прощаючись, ще встигли написати побажання читачам «Проспекту Трубників». А ми ж будемо вдячні їм, що українською піснею, серйозним пластом культури, світогляду і філософії, об’єднують Україну. І радують нас з вами…

Наталка РАЗУВАЄВА.

Статья предоставлена лучшей газетой Никополя — "Проспект Трубников". Подписывайтесь на газету в специальном разделе нашего портала -"ПОДПИСКА", а также во всех почтовых отделениях. Свежий номер "Проспекта" Вы сможете приобрести в точках продажи прессы.